Після походу хана Менглі-Гірея в 1482 р. Київ залишився без захисту та без замку. Влада князя литовського теж виявилась ослабленою, тому питання про відновлення фортеці на Замковій горі було одним з нагальних. Про будівельні роботи з відновлення нової фортеці ми маємо дані з «Повідомлення послів Київської землі королю Сигізмунду I про Київську землю і Київський замок» (1520 р.). До будівництва замку залучили 20 тис. людей під керівництвом воєводи Богдана Андрійовича та городничого Богдана Шепелевича.

Реконструкція литовського замку в Києві

Не варто сприймати на віру таке велике число будівничих, проте кошти на реконструкцію збирали навіть у білоруських землях. Крім того потрібно було ще й відбудувати зруйноване місто.

Пізніше за обороноздатністю замку слідкував кожний воєвода Києва. Як же виглядав замок на київській горі? Перший його опис міститься в описі Київського воєводства 1552 р. Фортеця являла собою з’єднані дерев’яні прямокутні зруби. Максимальна їх довжина становила 4 сажні (приблизно 8 м). Висота зрубів досягала 3-4 м. Одним з факторів, що визначали розміри дерев’яних конструкцій, було їх функціональне призначення. У тих випадках, коли оборонна стіна перебувала не на схилі гори, а виходила до плато, її стіни зазвичай засипали землею, щоб ускладнити доступ ворогу. Інші зруби були порожніми всередині і використовувались як склади для провізії та військового спорядження. В них жив гарнізон фортеці, а у деяких коморах кияни зберігали найцінніші речі – скарби чи документи. Про це маємо задокументовані свідчення – в 1605 – 1607 рр. київський війт Василь Ходика, судився з князем Янушем Острозьким, заявляючи, що його документи про шляхетство згоріли в замку в пожежі 1600 р.

Замкова гора Києва у ХVII ст.

Ось як описує замок згадана нами люстрація 1552 р.: «замок… з дерева сос­нового тесаного уроблен, городен – 133, удовж никоторые с них по 4 сажени, инъшие менши, вси з бланъкованьем добрым, драни­цами не тонъкими побитым, с помосты с подсябитьем з дверьми, а с столъбами, где их потреба».

Отже, зруби, вони ж городні, мали два яруси. Перший являв собою власне ряд зрубів з перекриттям, поверх нього йшов другий ярус, що покривався дахом-навісом. Фортеця мала 15 оборонних веж по три яруси, одна – чотирикутна, інші – шестикутні, на них розміщувались артилерійські знаряддя. На головній вежі Воєводських воріт був встановлений механічний годинник з боєм. Королівські ревізори в 1552 р. нарахували в замку шістнадцять будівель. В одних зберігали порох, в п’яти клітях – провізію.

Під гарнізони відводилось 13 будівель Були тут баня, кухня та навіть пивоварня.

Також замок задовольняв і духовні потреби своїх мешканців – він мав три православні та одну католицьку церкву.

Реконструкція зрубного житла

Головні, Воєводські, ворота розташовувалися на північному краю гори над сучасним будинком Житнього ринку.

До них по балці вела дорога, що взимку часто покривалася ожеледицею, і для того щоб коні могли по ній піднятися, доводилося вирубувати сходинки.

Таку назву ворота отримали тому, що відповідальним за них був воєвода. На протилежному, південному кінці гори були Арабські ворота. Ці ворота з’єднувалися з сусідньої горою Клинець дерев’яним Кривим мостом, що виходив на середину сучасного Андріївського узвозу.

Ремонтувати міст та утримувати охорону мали городяни. Також від замку була невеличка стежка на Поділ до Фролівського монастиря (зараз на цьому місці кам’яні сходи). Як були справи з водопостачанням на Замковій горі?

Грунтові води знаходились на досить низькому рівні під горою, проте тут був колодязь глибиною 60 м. В 1570 р. колодязів було вже чотири, проте води в них часто не було.

Її доводилось завозити з Подолу. В 1619 р. в замку вже були пекарня, будинок для гостей, стайня, дві шопи (приміщення для зберігання гармат, ядер, пороху), корчма. Тож воєводи та підвладні їм міщани, що жили на Замковій горі, мали досить непогані умови для існування.

А у випадку нападів ворога були захищені високими схилами та фортечними стінами.

Україна - це ми!